свиню, собаку і жовту кішку. Разом з місяцем старіє й молодіє. Відому місце збору відьом на шабаш вКупальскую ніч – у Києві Лисій горі, а дію «Вія» саме відбувається у околицях Києва. Тема жіночої краси, яка то, можливобогоподобной, і може бути збільшена й порожній зовнішністю, мертвим покровом, постійне коливання між потребою чистої духовності та замилуванням зовнішньої красою…
>Торжествующая, почуттєва, демонічна жіноча красаПанночки в «Вія», яка спалює Хому, римується на завершення з описом зганьбленого храму. Темабогоподобной і демонічної краси жінки проходила через цикл «Вечорів», і об'єдналася в «Вія». Та її богоподібна (а справі демонічна) краса виявилася полум'ям, а чи не світлом,превратившем у прах Хому.
І усе ж таки було б побачити у цій повісті світ, «розколотий надвоє». Герой живе, як в двох вимірах: реальне життя з її прикрощами, бідами, до котрої я Хома Брут належить «як справжній філософ» і світ фантазії, легенди (лініяПанночки),вторгшийся у цю повсякденне життя. Та все складність розпочинається саме тут. Адже традиції романтичногодвоемирия саме ірреальний фантастичний світ маввозвишающей функцією, ведучи героя від повсякденного життя, дозволяючи прозріти щось, недоступне у житті. Проте, у Гоголя саме лініяПанночки (фантастична), начебто, пов'язана з злом.
І тоді, по внутрішньої логіці розповіді виявляється, що став самеведьма-панночка, саме уособлення зла, відкриває Хомі раніше невидиме їм: дозволяє почути спів квітів, побачити красу русалок, пробуджуючи в герої дар сьомого почуття. Інакше кажучи, пробуджує його до нове життя, але лише за, зрештою, позбавляючи її життя земної.
Гоголь: «Вій – є колосальне створення просто народного уяви – такою назвою називався умалороссиян начальник гномів, яка має повіки очах йдуть аж до землі. Усе це повість є народне переказ. Не хотів нічого змінити його й розповідаю майже той самий простоті, як чув». Справді, не можна виключити, що той переказ про Вія, яке чув Гоголь, більш ніким із фольклористів був зафіксовано, і лише гоголівська повість зберегла його нашого часу.
«Вечори на хуторі біля Диканьки» відкрили, беручи до уваги перших творів Гоголя, романтичний період його творчості. «Вечори» викликали здебільшого позитивні відгуки.
Під самим заголовком збірника є приписка «Повісті, виданіПасичникомРудимПаньком». Але що приховувалося за вигаданим ім'ям Рудого Панька?
>Обращала він увага фахівців і особлива конотація епітета «>рудий» (рудий). Руді в народної традиції було виявлено особливо, будучи героями численних пісень, анекдотів, примовок, маркіруючи «той світ», «тридесяте царство». (Тому «рудим» у народній традиції нерідко приписують зв'язку з потойбічною реальністю). Показово, що тій ж посередницької функції і особливому знання, яким наділявся в циклі народний оповідачРудий Панько, відповідала та її «професія». Пасєчник у народній традиції часто наділявся статусомзнахаря, чаклуна; у селах його (як та інших «професіоналів» - коваля, мірошника, мисливця, музиканта) шанували і водночас боялися, приписуючи йому зв'язку з нечистої силою і таємне знання. Тож і у сенсіРудий Панько виступав посередником між «тим» і «цим світлом», зокрема, між Петербургом і Диканькою. Втім, сама постатьиздателя-повествователя широко поширили у європейській літературі епохи романтизму.Моду на вигаданого видавця, який видає розповіді «третіх осіб», ввівВ.Скотт, надрукували серію романів під загальним назвою «Розповіді трактирника».
Зміна оповідачів і типів розповіді створювала досить струнку композицію циклу, у якому кожна повість композиційно знайшла свого «двійника». Приміром, дослідникВ.Гиппиус виділяв в циклі чотири композиційних пари:
1) два оповідання дячка («Пропала грамота», «>Заколдованное місце»), мають форму народного, «>комически-смешного, не страшного анекдоту», де «демонічне прийняло вид дрібної чортовиння»;
2) Дві любовні новели («Травнева ніч» і «Ніч перед Різдвом»), у найбільш серйозно розповідають про «змаганні світлих сил з демонічними»;
3) Двісказки-трагедии, у яких гинуть всі, хто спробував Держрезерв боротиметься з демонами («Вечори на хуторі біля Диканьки» і «Страшна помста»);
4) Дві повісті, які перебувають поза демонології («Іване ФедоровичуШпонька та її тітонька») чи вводити майже поза нею («Сорочинський ярмарок»).
У цьому очевидно, що повісті чергуються і за тональністю.
За веселою «Сорочинського ярмарком», у своїй фантастичною частинивосходившей до мотивів народної демонології, де нечиста сила зрештою виявляється осоромлена, йшла повість з трагічним кінцем «Вечори на хуторі біля Диканьки», у якій зло (чортівщина) поставало вже проводяться як необоротне, вписуючись більш як у традиції німецької романтичної фантастики.
Втім, якщо придивитися уважніше, ставати очевидним, що попри пануючу переважають у всіх повістях циклу певну домінуючу тональність, торадостно-веселую, тотрагически-ужасную, Гоголь вже всередині кожної тексту постійно балансує на поняттях жахливого й смішного.
Як зазначалося раніше, Гоголь намагається цілком відповідатиме щодо нечистої сили фольклору. Однією з таких персонажів є русалка в повісті «Травнева ніч, чиУтопленница»: «Уся у неї бліда, як полотно; але, як дивовижна, яка чудова! <…> Левко подивився до берега: в тонкому срібному тумані миготіли легкі, начебто тіні, дівчата білих, як луг, оздоблений конваліями, сорочках; золоті ожерелья,монисти, дукати сяяли з їхньої шиях; але вони бліді; тіло їх як було нібисваяно з прозорихоблак і ніби світилося наскрізь при срібному місяці». Саме такими і мають русалки у народних сказаннях. Нерідко їх плутають з морськими дівами, які мають замість ніг хвости. У русалок саме ноги, і вони люблять водити хороводи берегом річки, як і показано в повісті. Також Гоголем говоритися, що ця русалка – дівчина,бросившаяся в воду. І тут автор не погрішив проти фольклорній істини. Русалками стають: а) утоплениці, які добровільно пішли шляхом дно річкове; б) дівчини, які купалися без хреста чи заходили в воду не перехрестившись; в) дівчинки, мертві нехрещеними чи народжені мертвими; р) ті дівчини, яких русалки затягнуто на свій хоровод.
Одним із народних мотивів є нагадування про квітучому папороті («Вечір напередодні Івана Купала»). Вважається, що вночі літнього сонцестояння (з 22 на 23 червня) гуляє погань, радіючи з того що тепер ночі стають довші. І таємничий вогненний квітка папороті також у цієї ночі цвіте. З допомогою цього квітки можна давно заховані скарби відшукати. Тільки, щоб заволодіти їм, потрібно жертву криваву принести. І, аби знайти золото і весілля зіграти, Петрусь послухавБасаврюка і він вирішив відшукати скарб. Він довірився нечисту силу, дозволив давати собі поради, дозволив наблизитися себе. Результат цього – життяИвася. Петрусь досяг своєї мети, одружився зПидорке, але парубок, власне, продався нечисту силу, і жодної радості від виконання своєї бажання недоотримав. Біси будь-коли виконують бажання людей задарма. Та й платня за бажанняПетруся – безцінна життя маленького безневинної хлопчика, життя й самогоПетруся, тобто. його безсмертна душа, яка перебрала він тяжкий гріх.
Фантастика Петербурзьких повістей.
Попри те що, що у літературознавстві створена велика наукова література фантастику петербурзьких повістей, цю тему усе ще залишається значною міроюнеразработанной, а специфіка гоголівської фантастики – незбагненною. Її плідному вивченню перешкоджали дві тенденції: по-перше, фантастика Гоголя розглядали як містична або суто формальна категорія, тобто. окремо від особливостей гоголівського реалізму, по-друге, якщо проблеми реалізму письменника опинялись у центрі уваги, то проблема фантастики перетворювалася на другорядну, суто «технічну», оскільки ставав питання специфічному змісті, яке вимагала для свого висловлювання саме фантастика.
У літературі гоголівського часу фантастика займала одна з важливих місць. Гегель порівнював її з інкрустацією, сприяє поділу «безпосередньосозерцаемого тотожності абсолютного та її зовні сприйнятого існування». Романтики звернулися фантастикою як до однієї з можливостей глибшого осмислення життя, розуміючи, що фантастика – корінне властивість людської свідомості. Інтерес романтиків до міфу, казці, легенді закономірно виділяв фантастичні сюжети, фантастичні образи, які, знову оживаючи під сумнів їхню пером, прагнули показати невидиме, непізнане, позамежне. Принаймні, освоївши фантастику як гносеологічну категорію, якраз ловлять крізь фольклорі саме такий сенс, романтики навряд чи зуміли звести їх у об'єктивний, узагальнюючий і єдині принцип пізнання буття й людини. Фантастика дозволила їм побачити життєве явище як у подвійному світлі, проте дві машкари однієї й тієї ж світу у їх творчості були суворо протилежні, як добро і зло, як ідеальне і існуюче. Така їх діалектика апелювала до вивчення Шелінга й Гегеля. Характерно, німецькі романтики прагнули зрозуміти єдність світу у його розбіжностях, засвоїтинеразьемность єдності й гендерні відмінності.
>Размивается чіткість меж, посеред співвідношенні реального і фантастичного. Світ постає як суперечливий всередині себе, але єдиний, цілісний. Фантастика в «Петербурзьких повістях» як художній прийом, службовець цілям психологічної характеристики, комізму, сатири, як засіб, а й спосіб бачення дійсності. Ставлення фантастики і реального,кажимости та сутність у художній світі цих повістей такого, що «>кажимость є сама сутність у визначенні буття». (7)
Гоголівська фантастика, відбиваючи сутність, розкриває глибинне її значення,несамоочевидную істину. Думка письменника, звертаючись явищ дійсності, побуті, об'єктивно пізнає світ багатомірних, взаємозалежних зв'язках. З допомогою фантастики письменник змушує читача подивитись відоме, звичне інакше, нетрадиційно, можна побачити у звичайному – аномалію, каліцтво соціального життя. Фантастичну, позірна в повістях Гоголя непередбачуваним – рухомий, інколи зовсім зникає, хіба що втрачає фантастичний колорит, ставить читача в здивування і водночас породжує у ньому почуття співпричетності фантастичного світу. Гоголівська фантастика, зсуваючи реальні пропорції, не відкриває таємничу завісу в позамежне, а, навпаки, в усій повноті і безпосередності характеризує світ насущний, безмежний.Диалектическая думку письменника невпинно сумнівається у непорушності протилежностей. У «Петербурзьких повістях» вона розмірковує з того, як високе та низька легко проникають один одного, як позірна легко підміняє сутнісне, фікція легко ставати ціннісним, реальне – фантастичним, та заодно художник не висміює добро і зло. Навпаки. Загроза змішання ще напруженіше підкреслює їх протистояння, що Гоголь і розмовляє з допомогою фантастики. І це діалектика не гегелівського типу. У цьому полягає, можна вважати, одна з важливих відмінностей реалістичної фантастики від романтичної, що полягає у самої концепції бачення світу, способі його пізнання.
Невський проспект
>Виявлению фантастичного в повісті служить, як гротескна метонімія, система уподібнень, регулююча перехід одухотвореного в неживе і навпаки. У зображенніфланеров Невського проспекту, будинку розпусти, «чотири ряди вікон» якого раптом разом глянули на Піскарьова, і «>перилли під'їзду протиставили йому залізний поштовх свій», самого Піскарьова, якого розглядають у домі розпусти як «пляма чужою сукню», оживаючого і ворухливого у нічний час Невський проспект, носа Шіллера, зміст якого «20 рублів 40 копійок», видно сама й той самий художня логіка – фантастичного заміщення функцій живої і неживого.
Так було в повісті вимальовується спільний бізнес і єдиний принцип зображення чоловіки й неживої природи: одне пояснюється через інше, змінюється місцями, плутається, якісно не різниться. Гоголь реальне ставить до межі із, «розмиваючи» кордони між живої та неживої природою, цим створюючи передумови для непередбачуваних містифікацій, мнимих значень тощо. Всі ці прояви письменник сконцентрував образ невського проспекту, могутнього істоти, визначального масштаби сенс цих фантасмагорій.
Символічна фантастика фіналу відкриває образі Невського проспекту такою перспективою, яка перевершує «трафаретну вузькість повсякденних людськихотношений»(2). У фіналі авторка у грандіозномуобразе-символе Невського проспекту, який за світлі ліхтаря виступає блискучим та утаємниченим, відкриває читачеві справжню, бездушну й неправдиву, суть Петербурга, де «все обман, все мрії, не все те що здається!», і тяжкий міраж, водночасявляющий саму вульгарну і грубу реальність.
У «Невському проспекті» світ Петербурга відкрився письменнику як фантастичний світ, у якому порушено пропорції між змістом потребують і формою, суть і стала її втіленням, соціальність і, тощо.Фантастичность соціального життя Гоголь бачив у роз'єднаності, у суворій соціальної ізольованості різних верств, коли тільки можна, а й закономірно, що «чорні бакенбарди» служать неодмінно в департаменті колегії закордонних справ, а «руді» - у різноманітних інших відомствах.
Нотатки божевільного.
У результаті те, що письменник «Записки» веде від імені божевільного, свідомість якого розірване, розстроєно, оскільки втрачено цілісність особи, і її розпад допускає фантастичні відхилення в сприйнятті світу героєм, пояснює появу у щоденнику чиновника фантастичних образів, сприяє розщеплення його голоси, втратив свою індивідуальність.
Фантастичне свідомість божевільного хіба що склеєно зразномасштабной,разнокачественной поточної газетної і в журнальній інформації, цитат із сучасної і класичної красного письменства, що дозволяє право вбачати у реформі побудові розповіді принцип гротескногоколлажа, що й створює умови взаємовідносин тексту і підтексту.
Звісно, бачення Поприщина фантастичні, оскільки вона божевільний, й те водночас їх суб'єктивний абсурд принципово реальний інефантастичен. Для Гоголя важливо крізь фантастичне свідомість героя побачити загальні, іноді вигадливі закономірності життя – в сучасності й у історії.
Фантастичне в «Записках» можна знайти над подієвої канві повісті, а організації оповідної структури. Форма записок дозволяла письменнику як «відкрити» свідомість героя. Але й залучити різноголосий літературний матеріал (побутової, газетний, художній) з історії та сьогодення, скласти з уривчастих цитат цієї статті своєрідну фантастичну мозаїку, легшу основу побудовиабсурдно-аллогичних суджень героя. Фантастична мозаїка розповіді зроблено їм так майстерно, зв'язок між минулим і справжнім так старанно завуальована, що й тоді, коли ця грань письменником свідомо виділено, непросто побачити цей зв'язок, зрозуміти вона має сенс і власне художню структуру.
Ніс.
Фантастика повісті вибудувана переважно і натомість живих побутових ілюзій. Побут у його різноманітному, багатоликому