Містика у житті гоголя. ЦЕЙ ТАЄМНИЧИЙ ГОГОЛЬ

Залишив тодішню цнотливу громаду, яка перебувала у стані «Мертвих душ» з таємничим «Носом», та «Записками божевільного» майстерно одягнув її у свою «Шинель». А ще можна перелічити багато інших чудових творів цього дивовижного письменника, ім’я якого Микола Васильович Гоголь. Навесні 2009 року ми відзначатимемо його 200-ліття. А чи відомо вам, що життя Гоголя огорнуте таємницями, а про його смерті, накопичилося стільки легенд, що деякі з них просяться бути включеними до романів жахів. Чого варта лише історія перепоховання письменника. Подейкують, нібито експерти засвідчили захоронення Гоголя живим... Про можливість цього начебто попереджав і сам письменник...
Розповідає Павло Михед, доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту літератури імені Т.Шевченка НАН України, керівник Гоголівського центру при Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя, який протягом багатьох років досліджує безцінний творчий спадок великого письменника.
«Сьогодні багато суперечок точиться навколо українськості Гоголя. Одні називають його українським письменником, інші – російським письменником малоросійського походження і часом досить ревниво про це говорять. Повинен сказати, що навколо життя багатьох знаменитих людей минулого і навіть сучасного існує велика кількість всіляких історій – це особливість масової свідомості. Гадаю, певною мірою мають рацію різні сторони. Гоголь залишається російським письменником, але разом з тим саме він, як ніхто, масштабно й виразно відобразив у своїй творчості ментальні риси українського народу. А якщо так, то ми зобов’язані включати його твори до власного культурного канону. Ми не в змозі осягнути природу власної ідентичності без геніальних прозрінь Гоголя.
Один лише приклад, пов’язаний зі сприйняттям «Вибраних місць листування з друзями». Як тільки не картали російські критики Гоголя за цей твір, причому з різних позицій, починаючи від Віссаріона Бєлінського, «неистового» революційного демократа, до Сергія Аксакова, затятого слов’янофіла. А подивіться, що казали про цю книгу Тарас Шевченко чи Пантелеймон Куліш. Це слова захоплення. У чому річ? Та все в тій же ментальності. В глибокій релігійності української людини, в неприйнятті радикальної зміни картини світу. Тому, на мою думку, ми маємо вивчати Гоголя і в курсі української, і в курсі російської літератур. Будуть, зрозуміло, різні акценти. Але Гоголь залишатиметься Гоголем. Він справив величезний вплив на становлення української національної свідомості. Мені здається, в конкурентах у нього – лише Тарас Шевченко».
Щодо народження письменника Павло Володимирович наголошує, що двоє перших дітей його батьків народилися мертвими. Ось тоді Марія Іванівна й дала обітницю: якщо народиться у неї син, назвати його Миколою на честь чудотворного образу Миколи Диканського. Через це письменник, за словами його сестри Ольги, «любив згадувати про те, чому назвали його Миколою». Згадувані настрої зміцнились після смерті дев’ятирічного брата Івана. У глибокорелігійній свідомості Гоголя, що вийшов із середньовічного українського села, не могла не з’явитися думка: Господь чомусь благоволить до тебе, не випадково Він оберігає тебе. І Гоголь щиро й завзято повірив у те, що Господь визначив йому особливу долю. І життя в Римі – столиці апостолів, і поїздка до Гробу Господнього в Єрусалим були для нього пов’язані зі своєрідним проектом власного апостольства. Це врешті і стало причиною його трагедії.
Науковець-дослідник зауважив, що нині мало хто звертає увагу на те, що поява Гоголя-письменника на світ була повязана з містичними подіями чи, як кажуть, Божественним Промислом. Про це постійно говорили у родині майбутнього письменника, переповідаючи сімейні легенди, які, з дитинства знав і сам Микола. Біографам добре відомий епізод з’явлення Богородиці Василю Опанасовичу, батькові Гоголя, що наснилася йому після відвідин церкви в Охтирці. Про це розповіла мати письменника, Марія Іванівна, у листі до С. Аксакова: «Він стояв у храмі з лівого боку, раптово царські ворота відкрились, і вийшла цариця у порфирі і короні, і почала говорити до нього словами, яких він не чув: «Ти зазнаєш багато хвороб, ... але все минеться» Цариця небесна сказала йому: «Ти видужаєш, одружишся, і ось твоя дружина…» Мовивши ці слова, підняла вгору руку, і він побачив біля ніг її маленьке дитя, що сиділо на підлозі, і риси його закарбувались у пам’яті».
Василь Опанасович забув цей сон, але через багато років у містечку Яреськах, куди сім’я їздила на молебень до церкви, він побачив у домі тітки майбутньої дружини на руках годувальниці семимісячне маля. Він ясно розгледів обличчя дитини, на яке в його давньому сні вказувала Богородиця. Він нікому не розповідав про це, але почав часто бувати у домі і залюбки грався з дитиною, дивуючи дорослих своїм завзяттям. Коли майбутній дружині мало виповнитись чотирнадцять років, Василь Опанасович побачив «той самий сон і у тому самому храмі, але не царські ворота відкрились, а бічні вівтаря, і вийшла дівиця у білому платті з блискучою короною на голові, краси небаченої, і, вказавши у лівий бік, сказала: «Ось твоя наречена». Він озирнувся в той бік і побачив дівчинку в білому платті, яка сиділа за роботою перед маленьким столиком і мала ті самі риси обличчя». Після цього Василь Опанасович попросив руки Марії Іванівни.
Павло Михед: «Що ж до Гоголя, то варто сказати, що сам Гоголь був творцем не тільки першокласних творів, а й оповитих таємницею оповідей про своє життя. І вмів їх майстерно ввести в контекст своєї творчості. Згадайте бодай появу його портрета на знаменитій картині Іванова «Явлення Христа», на якій Гоголь зображений так, що мистецтвознавці нарекли цей персонаж «найближчим до Христа». Я переконаний (і писав про це у статтях і книгах), що Гоголь носив у собі сокровенну таємницю, яку забрав із собою в могилу. Я називаю її апостольським покликанням Гоголя».
Щодо комплексу ідей, які висував письменник, і які були пов’язані насамперед з християнським вченням, П.Михед пояснює: «Безперечно, що це так. Я б, трохи уточнюючи, назвав це оновленим християнством. Якраз на романтичну пору розвитку літератури, коли творив Гоголь, припадає період пожвавлення у сфері богословських ідей. Серед досить близьких знайомих Гоголя був Хом’яков, з іменем якого сучасні
історики церкви пов’язують спроби висунути нові богословські ідеї у «візантійщині» Росії. Крім того, Гоголь зазнав доволі серйозного впливу з боку польської еміграції, що отаборилась в Італії. Зокрема, необхідно згадати членів ордену єзуїтів «Повсталих-з-мертвих», з якими він зустрічався на віллі княгині Волконської. Вони були захоплені ідеєю оновленого християнства.
У «Вибраних місцях з листування з друзями» Гоголь писав: «Вигнали на вулицю Христа, в лазарети і лікарні, замість того, щоб закликати Його до себе в дім, під рідний дах свій, і думають, що вони християни!» Та й конфлікт його з о. Матвієм незадовго до смерті є свідченням того. До слова, один із факторів актуалізації творчого спадку Гоголя лежить у річищі сучасних релігійних шукань. Це так характерно для нашого часу. Одне із гасел Гоголя: «Строенье себя самого».
Щодо національної спрямованості творчості Гоголя, як і особисто письменника, науковець пояснює, що українська література, як і багато інших літератур Європи, створювалась у різні часи й різними мовами. «Наші поети й прозаїки, - наголошує дослідник, – писали і латинською, і польською, і російською мовами. Зокрема, Тарас Шевченко писав також російською, то чому ми повинні віддавати його творчість російському красному письменству? Те саме з Гоголем та десятками, сотнями російськомовних авторів. В Україні пишуть російською, кримськотатарською, болгарською, угорською, єврейською мовами. І пишуть про події та людей, які живуть на українській землі, відтворюють природний і людський космос землі, яку ми називаємо Україною. За великим рахунком – це все є українська література». А щодо того, що Гоголю не випадково закидали незнання російської мови, надмір українізмів у творах, Павло Михед не заперечує: «І сьогодні, коли ми не просто читаємо твори письменника, а й знаємо історію розвитку російської мови за останні два століття, то розуміємо, що Гоголь витворив власний стиль російської мови. Він не завжди узгоджується з російською семантикою. Один із перших системних дослідників мови Гоголя, І. Мандельштам, схилявся до думки, що письменник перекладав з української, яку, за свідченням Максимовича, блискуче знав. Не завжди стовідсотково попадаючи в російське слово (часом до цього призводив контекст написаного), Гоголь прищепив російській літературі смак до словотворчості, що яскраво засвідчив Андрій Бєлий – один із найтонших цінителів творчості письменника. Звідси, з гоголівського джерела, – Хлєбников, Маяковський та інші представники російської літератури пізніших поколінь. А тому жива динаміка розвитку російської мови, її гнучкість, каламбурна грайливість значною мірою йде від барокової вишуканості фрази Гоголя».
За переконанням пана Михеда, аби гідно відзначити ювілей Гоголя, треба не тільки провести урядове урочисте засідання, а й підготувати видання творів письменника, наукових збірників, організувати світовий гоголезнавчий симпозіум. Є ціла низка ідей, що будуть реалізовані гоголезнавцями України, які планують видати вибрані твори Гоголя як російською, так і українською мовою. На його думку, в ідеалі було б добре, якби сучасні письменники заново переклали Гоголя. Але й переклади, які вже є (майже всі твори Гоголя перекладені), надзвичайно цікаві. Гоголь повноцінно звучить українською. Його перекладали великі майстри – М. Рильський, Остап Вишня та ін. Крім того, ці видання мають супроводжуватись науковим коментарем українських вчених, які можуть окреслити його український профіль.
Є інші задуми. Серед них видання української бібліографії письменника. Про Гоголя писали в Україні багато, в різні часи його твори перекладали, інсценізували. Цією справою займаються вчені і бібліографи Гоголезнавчого центру при Ніжинському університеті імені Миколи Гоголя, що став наступником гімназії князя Безбородка, де навчався великий письменник. На стадії завершення антологія матеріалів «Гімназія вищих наук князя Безбородка в мемуаристиці», Інститут літератури імені Т. Шевченка планує провести міжнародний симпозіум, присвячений вивченню творчості Гоголя.
Давно Україна, якщо не брати до уваги конгреси україністів, не збирала вчених з усього світу. Отже,є чудова нагода для того, щоб світ почув про Україну та її генія.
А ще було б добре, якби Україна взяла на себе організацію міжнародного театрального фестивалю гоголівських вистав. Варто було б виділити кошти на впорядкування гоголівських місць на Полтавщині, в Ніжині, можливо, виділити кошти і зробити урядові подарунки і тим містам, де жив письменник. Та тому ж Риму, аби більше людей знало, звідки родом Ніколо Гоголь!
До ювілею Повло Михед має особисту мрію-ідею, яка, на його думку, може, й дещо
наївна і трохи смішна: на одній з опор, що лишились від старого мосту посеред Дніпра, спорудити пам’ятник під назвою «Редкая птица...» – тій «редкой птице, которая долетит до средины Днепра». На металевій зигзагоподібній жердині з сучасного матеріалу, гойдаючись під поривами вітру, летить до середини Дніпра оця «редкая птица», викликаючи світлу усмішку від згадки про ще в дитинстві прочитаний твір Великого Миколи Гоголя.
А щодо якихось таємниць навколо поховання Гоголя Павло Володимирович відразу ж й у категоричній формі втішає, що заживо похований письменник – лишень байка, чомусь видумана громадою. Можливо, через особливу, містичну за змістом тематику деяких його творів, що й справді майстерно перебирають наші душевні струни. Ще він додає, що відомий дослідник Гоголя, нині покійний Петро Паламарчук, з яким він мав особисту розмову, спеціально цікавився документальною базою перепоховання письменника 1934 року з Данилового монастиря на Новодівиче кладовище і не помітив жодних фактів, які б давали підстави для подібних тверджень.
Може, когось ця обставина дещо й розчарує, а втім, нехай душа нашого Митця упокоїться з миром та не тривожить нас і щиро втішає покоління нащадків своєю невмирущою творчою спадщиною.
Підготував Віталій КОЛОМІЄЦЬ